Авторська стаття : Розмежування публічного і приватного права в Україні

Розмежування публічного і приватного права в Україні

 

На сьогодні спірним є питання розмежування публічного і приватного права в Україні. Саме тому, на думку автора, ця тема є актуальною для дослідження. В цій роботі автор прагне дослідити наступні питання:

1. Аналіз теорій щодо розмежування публічного і приватного права;
2. Актуальність і відповідність теорій реаліям сучасного права України;
3. Проблема визначення меж публічного і приватного права в Україні.

Проблеми при розмежуванні публічного і приватного права існують вже більше двох тисячоліть. Особливої популярності набуло визначення приватного і публічного права, дане у першій книзі Дигестів Юстиніана, де воно подане у вигляді сентенції відомого римського юриста Ульпіана, який зазначав, що право слід поділяти на приватне і публічне. Ульпіан вважав, що «публічне право – це те, що стосується становища римської держави, а приватне – це те, що стосується інтересів окремих осіб; існує корисне у суспільному відношенні і корисне у приватному відношенні». Проте застосовувати таке визначення до сучасного права, на думку автора, є не зовсім доцільним, оскільки суспільні відносини з кожним днем ускладнюються все більше і більше. І при їх регулюванні досить часто має місце змішування інтересів держави і приватних осіб. Це і є причиною труднощів при визначенні меж публічного і приватного права.[1, c.81]

Проте досить значна кількість вчених вже досліджувала цю проблему, створюючи все нові і нові теорії. Автор у своєму дослідженні проаналізує найпоширеніші теорії, а саме:

Теорія інтересу Ієринга. У другій половині XIX ст., коли Рудольф фон Ієринг запровадив поняття «інтерес», а метою права проголосив захист інтересів, різницю між публічним і приватним правом почали розуміти, як різницю в інтересах, що їх захищає перше та друге. Приватне право, на думку дослідників, захищає інтереси окремих осіб, а публічне право – інтереси держави, загальні, суспільні інтереси. Недолік цієї концепції полягає у тому, що, зважаючи на складність розвинених суспільних відносин, інтереси держави і окремих осіб перебувають у постійному взаємозв’язку, оскільки вони співвідносяться, як частина і ціле. Тому, на думку автора, цю теорію не слід використовувати безпосередньо при визначенні меж публічного і приватного права.[2]

Теорія санкції Дюгі. Це теорія, розроблена відомим французьким юристом Леоном Дюгі, розрізняла публічне і приватне право наявністю санкції в публічному праві, і відсутністю її в приватному. Проте з розвитком права ця теорія втратила актуальність, оскільки нині кожна особа має право вимагати компенсації за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Зважаючи на неактуальність цієї теорії, вона не може бути використана при розмежуванні публічного і приватного права.[4, c.11]

Формальна теорія Тона. Згідно з цією теорією приватноправовими відносинами є відносини, що є предметом розгляду цивільних судів, а публічно-правовими – відносини, що є предметом розгляду судів адміністративної юрисдикції. Хоча ця теорія є недосконалою в тому, що вона не дає чіткої системи ознак, які дозволяють розмежувати приватні правовідносини та публічні, на думку автора, вона є корисною при визначенні меж приватного і публічного права.[3, c.148]

Із аналізу вищезазначених теорій, виникає питання : «Яка саме теорія відображає сутність сучасного права України?». Відповідь на нього є досить очевидною, оскільки жодна теорія не в змозі розкрити функціонування права повністю. Таким чином, варто застосовувати комплексний підхід, використовуючи певні елементи, що є актуальними для права України.

Автор вважає, що можна провести межу між приватним і публічним правом України, взявши до уваги формальну теорію Тона та проаналізувавши деякі нормативно-правові акти українського законодавства. Оскільки найбільш яскравим прикладом публічного права вважається адміністративне право, то, на думку автора, варто дослідити адміністративне законодавство. Зокрема, автор дослідив Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р., який в п.1 ст. 3 надає визначення справи адміністративної юрисдикції, якою є «переданий на вирішення адміністративного суду публічно – правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства…»

Таким чином, враховуючи дане визначення, а також формальну теорію Тона, автор дійшов до висновку, що публічними правовідносинами можна вважати ті правовідносини, одним із суб’єктів яких є орган, який представляє інтереси держави, а приватними правовідносинами – правовідносини, що стосуються виключно інтересів окремих приватних осіб.

Майнарович Віталій
Студент юридичного факультету,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

© Майнарович В.В. 2011